Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А сама вже прудкенько шуснула на віз… Доброгаста вже аж на кольки брало, та Лічигріш не зважав і тільки все воза ладував добром. Тоді перехрестив Ангельку:
– Бувай здорова, моя зозулько! Най тя Біг тримає у своїй всемогутній опіці. Згадуй мене у своїх святих молитвах.
Тоді підсадив Доброгаста й гукнув до фірмана:
– Рушай-но, в ім'я Боже!
Ангелька зірвалася на рівні ноги… зблідла. Лічигріш, угледівши теє, злякався, аби не зламався її дух, та став Доброгаста висаджувати на воза.
– Нумо! – закричав щосили. – Рушай! Рушай!..
Шкапи добули останніх сил… Потрусили…
Чули-сьте, панове, про голубку, що її під час потопу висилав був Ной із ковчегу: раз була повернулася, другий раз навіть принесла оливкову галузку, коли ж випустив утретє, уже більше ніколи її не побачив. Отак ото й Лічигріш умре, а вже не побачиться ні з Доброгастом, ані з коханими грошиками. Бо той Доброгаст був спритний пташок, хоч і не мав ані крил, ані дзьоба.
Фрашки та фацеції
У давні часи була гарна традиція укладати рукописні збірники різних історій та жартів або, як колись писали, фраилок та фацецій.
«Фрашки альбо теж байки, модно названі анекдотами, від друкованих раніше одмінні, року 1804 докупи зібрані в Крукеничах». Уклав цей збірник підстолій перемиський Онуфрій Драгойовський, власник Крукеничів.
* * *
Панотець їден пив за столом здоров'я гостей, приказуючи:
– За здоров'я і того кінця, і того кінця.
На шо му котрийсь відповів:
– І тим, і тим кінцем дякуємо вам панотче!
* * *
Король Ян III перед майбутнім сеймом звелів у сенаторській залі поставити собі трон. Зайшов подивитись, як він стоїть, аж бачить зверху напис К.І.Е.Р.[29]
– Хто це зробив?
– Блазень Весоловський.
– Бий, забий поганського сина!
Привели Весоловського.
– Найясніший пане, кожна з тих літер значить: Krul Ian Ewropy Pan.
І мусив король йому вибачити.
* * *
Весоловський був з уродження жидом з Яворова. Жиди його за те, що став королівським блазнем вважали трефним. По смерти короля Яна шляхта вибрала королем Августа. І ото після тих виборів верталися домів через Яворів та й побачили вже старого Весоловського.
– Гей, гей, пане Весоловський! Колись-то ти і короля, і нас утішав!
– Вибачте, панове, – відказав той, – бо я тілько їден був блазнем у короля Яна, а вас, панове, в Августа ціла купа!
* * *
Архиепископ Львівський латинський, їдучи з візитою до митрополита руського до св. Юра, спіткав бурсака, що власне звідти вертався.
– Чи є вдома митрополит? – спитав архиепископ.
– Так, є.
– А чи жінка його теж вдома? – питає далі архиепископ, добре знаючи, що в митрополита немає жінки.
– Та де, паніматка якраз довідалися, що пані архиепископов а злягли, то поїхала її провідати.
– А то є зух! – похвалив його архиепископ за добрий жарт і, посадивши до себе в карету, привіз до митрополита і порадив якнайскоріше висвятити на священика.
* * *
Їхало руське весілля. І тут зненацька молода гидко закадила. Зачувши тоє, весільний староста почав співати:
– Закурила дівчинонька, закурил-а-а!
Розгнівана дівка відгукнула:
– Брешеш, бо я йду за Івана, а не за Курила!
На що староста:
– Іди хоч і за чорта, а не бзди!
* * *
Один єзуїта прийшов до корчми зі своїм ученим песиком та й казав йому ріжні штуки показувати. На то видовисько збіглося усеньке корчемне жидовство. На конець ксьондз псові командує:
– Псе, шабас!
Псисько скочило на лаву сперлося лапками передніми на стіл і, опустивши голову поміж лапками, зачало вити, вдаючи шабаш жидівський. А то вже жидові було прикро.
Тим часом ксьондз питає:
– Жидку, чи маєш так само ученого свого бахура, як мій песик?
– Ай, мір! Борони Боже! Той ваш песик, якби ше пару неділь до школи походив, тоби вже був ксьондзом!
Фрашки з анонімного збірника XVIII ст. «Причина веселощів, сміху і доброго гумору»
КСЬОНДЗОВІ КУХАРКИ
Єпископ застав у ксьондза гарну молоду кухарку та й каже, що синодальні закони пишуть, аби святі отці мали п'ятдесятилітніх кухарок.
Тоді ксьондз покликав решту служниць, котрі були ще гарніші, і відказує:
– Одна з них має вісімнайцять, друга сімнайцять, а третя п'ятнайцять. Зложіть їх до купи і дістанете якраз п'ятдесят. Синод не повинен мати до мене претензії.
ЧУЖА ЖІНКА
Львівський бургомістр, ідучи на ратуш, вповів жоні, що нині буде ся слухала справа велика:
– Йдеться про горло (про страту) їдному молодикові, котрий, ся мі здає, мало винен, і рад би-м го визволив.
Жінка поцікавилась, що то за справа.
– З чужою жінкою спав.
– Що ж то, милий пане, кажете, що мало винен і не заслужив горла? Ба, заслужив і то дуже за те, що з чужою жінкою спав, хоч і молодий. Бо не спати мав, а тоє чинити, по що прийшов. З чужою жоною спати – великий гріх.
СУМНІВНИЙ ҐВАЛТ
Скаржилася дівка перед війтом:
– Пане війте, скаржуся на молодця, котрий м'я позбавив вінця.
Війт рече:
– Не розумію, про який вінець йдеться.
А вона відповідає:
– Ґвалт мі вчинив.
– Ну, то тра було волати: «Ґвалту!»
– Та хотіла-м волати, але такий м'я сміх розібрав, жи не змогла.
НЕ ВМІВ ДОГОДИТИ
Їден кавалер без зайвих церегелів робив зальоти до вдови, а що часто в неї бував, то добре вже наприкрився. Раз прийшов до неї і сів на стільчика простацького, на якому служба сиділа. А вона йому каже:
– Мосці пане, бачу, що висьте своїй дулі не вмієте догодити, а за мою беретеся?
ПРЕТЕНЗІЯ
На Русі в старости перемиського був урядником мазур. Прийшла до него жінка того урядника зі скаргою, що муж її негодяй.
– Як то негодяй? – не розуміє староста.
– А такий, що зовсім негодяй.
– То він тебе що, не вдягає?
– Ба ні, пане, вдягає як вдягає, але не роздягає.
ТАТАРСЬКИЙ ПОЛОН
Одна пані питала вояка, котрий ся вернув з татарського полону.
– Що там роблять татари з білоголовими (молодицями) і з паннами, котрих полонили в Україні?
– Беруть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.», після закриття браузера.
